Михайлове чудо (19 вересня) День
святого Архістратига Михайла відзначають в Україні кілька разів на рік —
21 листопада і так зване Чудо святого архангела Михайла — 19 вересня.
Михайлове Чудо святкували дуже просто: цього дня не працювали. Гріхом
вважалося на Михайла сіяти, орати, рубати дрова, мазати хату, будувати,
копати, пекти хліб тощо. Можна було лише варити їсти, пасти, виконувати
дрібну хатню роботу, годувати худобу та птицю.
У народі побутує безліч переказів про заборону в цей день робити яку
завгодно небуденну роботу, а також про те, як було покарано неслухняних.
На Черкащині, наприклад, одному господареві стало шкода доброго
робочого дня, і він пішов сіяти. Посіяв озимину, а коли повернувся
додому, почав сіяти все, що траплялося під руку, по хаті, подвір’ю, по
всій садибі: посіяв сіль, борошно, крупи, сушені ягоди. І ніхто не міг
його привести до тями. Усю ніч сіяв, аж поки не прийшов священик. Коли
прочитав молитву над ним, аж тоді він схаменувся. І зарікся будь-коли на
Михайла працювати.
Таких оповідань і про хазяйок, що пекли хліб, і про хазяїв, що рубали чи копали, складено чимало в кожному населеному пункті.
За християнським Місяцесловом, Чудо святого архістратига Михайла
полягало в тому, що він зробив чудотворним джерело біля храму святого
Михайла у Фрігії та запобіг потопу, який загрожував знищити храм і
долину.
Собор Архістратига Михайла (21 листопада) святкують значно пишніше.
Згідно з християнським віровченням Архістратиг Михайло, славний вірним
служінням Богу і допомогою благочестивим людям у біді, очолює янгелів.
Своїми чудесами він відомий і на Руси-Україні. Для киян цей святий має
особливу вагу — він є патроном міста.
Ще з часів Київської Русі у Києві діяло два Михайлівських собори: один
на території Видубицького монастиря (1088), другий — гордість і окраса
міста — Михайлівський Золотоверхий собор (1108-1113). У 30-х роках XX
століття останній було по-варварськи знищено, але нині його відбудували у
первозданному вигляді. Однак навіть за совітських часів храмове
Михайлівське свято відзначали і церковні, і світські особи, хоча й
таємно.
На стародавньому гербі Києва зображено Архангела Михайла з мечем. На
іконах святий топче ногами диявола, бо головна функція Архістратига —
боротися з нечистю. У лівій руці він тримає зелену фінікову гілку, а в
правій — спис з білою хоругвою або полум’яний меч. Святий Михайло
озброєний так саме для боротьби з нечистою силою, для винищення погані.
Тому йому підкорюються сили природи: вітер, грім, блискавка.
За народними уявленнями, святий Михайло, як повелитель вітру, носить
його на лівому плечі, тримає за вуса, і приборканий вітер дмухає
потихеньку. А коли Архангел трохи попустить вуса вітрові, тоді
зчиняється буря або здіймається вихор, а взимку віє завірюха. Вихор у
народі вважався уособленням нечистого, тому було важливо, щоб проти
нього боровся сам Архістратиг Михайло. Легенди оповідають: якби не він,
то вітер би так розгулявся, що увесь білий світ знищив би. Казали, що
святий Михайло стріляє у чортів блискавкою, після чого гримить грім.
Запорізькі козаки вважали Архангела своїм покровителем, під його
незримим керівництвом завжди отримували дивовижні побіди над супостатом.
На честь Архістратига Михайла часто зводили церкви на самій Запорізькій
Січі. Запорізьке козацтво також зображало Небесного Воїна на своїх
бойових стягах та знаменах.
На підтвердження тяглості традицій шанування козаками провідника
янгельського воїнства в нашій ставропігійній козацькій церкві Покрова
Пресвятої Богородиці також є чотире ікони присвячені подвигам
Архістратига Михаїла (ними і проілюстрована дана стаття). Художник
Олександр Цугорка.
У календарній обрядовості українців Собор Архістратига Михайла є одним з
осінніх поминальних днів. Поминають померлих родичів на святого
Великомученика Дмитра (8 листопада), на святих Козьми й Дем’яна (14
листопада), на святого Михайла (21 листопада), а також у всі суботи
напередодні зазначених свят. Ці поминальні дні називають «Діди»,
«Родичі», «Поминальні».
Найдовше «Діди» зберігалися в Україні на Поліссі. Тут вони були
обов’язковими для всіх, хто мав померлих родичів. Гостей не кликали,
вечеряли в родинному колі. Але дуже раділи, якщо траплявся хтось із
чужих, навіть останній жебрак. За народною традицією, нагодувавши на
поминках незнайомця, людина тим самим начебто годувала у Царстві
Небесному своїх родичів.Готували й досі готують пісні й скоромні страви,
прості, але калорійні: борщ або капусняк, печеню або локшину з куркою,
пісну тушковану картоплю, тушковану капусту, горохову кашу, горохвяники,
голубці, вареники, млинці, кисіль. Печуть хліб, пироги та книші. Якщо
свято припадає на п’ятницю чи середу, то замість м’яса й сала готують
рибу, бобові та гриби. На Київщині, Волині, Чернігівщині в піст роблять
картоплю з маком і коми.
Від Козьми-Дем’яна дівчата влаштовували «курячі складки». Починалися
молодіжні гуляння — вечорниці. Дівчата зносили курей, патрали їх, варили
з локшиною чи галушками, а хлопці брали з собою горілку, настоянки чи
наливки. Звичай варити курей на вечорниці (які тривали до Пилипа — 27
листопада) пояснювали тим, що Козьма й Дем’ян є покровителями
птахівників, а саме «куроїдів». «Курячі складки» мали сприяти плодінню
курей. Готували також всілякі яєчні та бабки на яйцях.
У місцях, де на Михайла був храм, справляли «меди»: на багаттях коло
церкви варили мед із хмелем, готували капусняк, печеню, горохову кашу,
робили «складку» із принесених страв.
Молитва до Архістратига Божого Михайла.
Святий i великий Архангеле Божий Михаїле, незбагненної i надвічної
Тройцi перший серед Ангелiв предстоятелю i роду людського заступнику й
охоронителю, що сокрушив з воїнствами своїми главу прегордого Денницi на
небесах i завжди перемагаєш злобу й підступи його на землi! До тебе
вдаємося з вiрою i тобi молимося з любов’ю: будь нездоланним щитом i
мiцним заборолом святiй Церквi i православнiй Батькiвщинi нашiй,
охороняючи їх вогневидним мечем твоїм вiд усiх ворогiв видимих i
невидимих.
Не позбав, о Архангеле Божий, допомоги й заступництва твого нас, що
прославляємо нинi святе iм’я твоє; бо хоч i многогрiшнi ми, та не хочемо
в беззаконнях наших загинути, але щоб навернутися нам до Господа i Вiн
оживив нас для добрих дiл. Просвiти ж розум наш лиця Божого свiтлом, що
завжди сяє на чолi твоєму, щоб ми змогли пiзнати, що є воля Божа про
нас: добра i досконала, i зрозумiти все, що належить нам чинити, а чого
уникати й позбуватися. Змiцни благодаттю Господньою слабку волю й
немiчне служiння наше, нехай, ствердившись у законi Господнiм, припинимо
потурати бажанням плотi, захоплюючись, мов нерозумнi дiти,
скороминущими красотами свiту цього, заради тлiнного й земного безумства
забуваючи вiчне i небесне. Понад усе ж виблагай нам згори дух iстинного
покаяння, нелицемiрну печаль заради Господа i скорботу за грiхи нашi,
щоб останок днiв тимчасового життя нашого прожити, не догоджаючи
почуттям i пристрастям нашим, але у спокутi злих дiл, що вчинили ми, зi
сльозами вiри й скорботи сердечної, у подвигах чистоти i святих дiлах
милосердя. Коли ж наблизиться час вiдходу нашого й визволення вiд пут
тлiнного цього тiла, не залиши нас, Архангеле Божий, беззахисними проти
духiв злоби пiднебесної, що звикли перегороджувати душi людськiй
сходження на небо; нехай охороненi тобою, безперешкодно досягнемо
преславних осель райських, де немає нi смутку, нi зiтхання, але життя
нескiнченне, i, сподобившись побачити пресвiтле лице Всемилостивого
Господа i Владики нашого, припадаючи зi сльозами до нiг Його, у радостi й
замилуваннi вигукнемо: слава Тобi, найдорожчий Викупителю наш, що з
великої любовi Твоєї до нас, недостойних, благоволив послати Ангелiв
Твоїх на служiння спасiнню нашому! Амiнь
