Так уже заведено, що кожній зміні сонячного календаря відповідає якесь велике свято, яке відзначалось досить широко і пишно. Минулого разу ми розглядали дуже цікаве дівоче свято Катерини-Долі, а сьогодні прийшов час нагадати Вам про хлопчаче чи юнацьке свято Андрія-Калети, яке теж відбувалося на вечорницях.
Щоб зрозуміти це молодече тисячолітнє свято, яке відбувалося у ніч з 12 на 13 грудня за новим стилем, треба глибше й уважніше заглянути в нашу первісну культуру, зрозуміти той час, відчути його, усвідомити те, як починала народжуватись культура наших далеких прадідів, у час сивої давнини, – первісного життя дітей Матері-природи – наших прапрадідів далеких... Друге, треба зрозуміти тодішнє світосприймання, і тодішнє глибоко релігійне богослужіння Сонцю. Це була символіка боротьби темряви із світлом; це була символіка повороту сонця від зими до весни (в ті часи не знали весни й осені, а знали лише літо й зиму); збільшенням дня та зменшенням ночі, це була пошана духів дідів-прадідів – бога предка, це було свято молодечої надії на парування, на організацію нової родини.
Колись у давні дохристиянські часи це дійство символізувало обряд посвячення юнаків у воїни напередодні свята зустрічі нового Сонця, що співпадає з християнським днем св. Андрія. Напевне, з тих часів і зберігся звичай вбачати у кожній дійовій особі дійства, в кожному її слові, рухові чи жестові певне символічне значення, здатне магічним чином вирішити Долю.
Але в силу аміністичного світогляду, а тим і віри в магічні дії і слова – молодь взаємно себе причаровувала через добрі сили, доброго бога, мабуть – Калету, що, певно, ходив по землі у дні юнацьких свят – Катерини та Калети й вночі приглядався прислухався до юнацьких бажань. У цього бога, в ті надприродні сили, вірила молодь, що їх можна було вблагати, прихилити, привабити до себе певними діями, піснями ритуалами.
Отже, що таке "Калета” (Калита)?
"Калетою” зветься великий корж із білого тіста, що символізує новонароджене Сонце. Печуть калету всі дівчата, скільки б їх не було. Готуючи калету, дівчата мусять пам’ятати про те, що кожна з них має місити свій маленький шматочок калети, замовляючи його на коханого хлопця. (Не біда, якщо цей хлопець не потрапить на Андрієв вечір – інші парубки, кусаючи калету, можуть символізувати собою і її обранця).
Замісивши таким чином окремо свій шматок калетянського тіста, дівчата кладуть їх до спільної діжі й від цього моменту домішують разом, причому зберігається певна почерговість – від найстаршої дівки до наймолодшої; тісто має бути солодке та ще й з медом. Зверху калету оздоблюють сухими вишнями з родзинками – "щоб гарна була”. Печуть у печі (або в духовці) й запікають так, щоб гризнути її було важко – на сухар (але не горілий). Для того, щоб можна було калету підвішувати на мотузку, посередині робиться дірка.
Коли калета запечеться, дівчата готують хату до зустрічі хлопців – чисто її метуть, готують страви, а найголовніше – ховають у потаємне місце "нове Сонце” (калету).
Отже, калита під стелею – це був символ сонця і бога-предка, бога шлюбу; мак у коржі – символ зірок в небі, дітей Сонця, а ще багатства та достатку, що його творить і подає Сонце-Дажбог.
Доля дівчини, її майбутнє, завжди невідоме, загадкове. Боязко їй думати про це, а хочеться знати, в якій саме родині їй суджено бути; чи добра й любий буде її чоловік, яке буде її майбутнє життя. А цих властивостей він може набути від віщих сил, "причастившись” Сонця, у нього випросити собі родинне життя, добробут, багатство, любов дружини і родинне затишне "гніздечко”. Хлопець мріяв про гарну дівчину, майбутню дружину, здорову, гарну господиню, вродливу, молоду, добру матір для дітей, друга, дружину.
Вранці, до сходу сонця, у день калети, дівчата йшли а садок і ламали вишневі гілки, як і на "Катерини”, ставили їх у воду та просили Долю, щоб до них ласкава була, щоб гілки зацвіли до Нового Року.
В цей день, як і на Катерини, вечеря пісна, але не менш різноманітна: каша, голубці з пшоном і гречаною кашею, вареники з капустою, сливами та вишнями, капуста з грибами та рибою (бігос), киселиця, узвар, коржі з маком, медом та сливами, пиріжки, пампушки... Горілки не заведено. Дівчата співають про кохання щасливе та нещасливе; в цих піснях фігурують образи – і судженого молодого, і старого нелюба; подане й бажання вийти заміж у наступний весільний сезон.
Готування до вечорниць Калети – Андрія – це суцільне чаклування-ворожіння. Тут найвищий, найглибший вияв віри в силу природи, в надприродні сили, найяскравіший вияв з-перед тисячолітнього анімістичного світогляду. Дівчата звертаються і до сонечка, і до матінки-землі, і до Андрія – Калети:
"Андрію, Андрію, наш великий добродію!”
"З Андрієм-Катериною!”
"Хлоп’ячою добротою,
З дівчачою красою”...
Дуже глибокою була віра в надприродну, цілющу й чарівну силу, як підкреслює Олександр Потебня „в здатність слова творити те, що ним означене”, у могутню властивість "чистителів та святителів” давнини – води та вогню:
...”Як ми "Калету” місили
З усіх криниць воду носили...”
"Андрій піч вимиває,
Катерина в піч заглядає”...
На такій вірі, як вважає Ф.Колесса, постали й обрядові пісні: "За джерело, із якого виплила обрядова поезія, уважають прадавню віру у магічну (чарівну) силу слова, що заховане в пісенну форму”. Учений додає: "обрядові пісні мали первісно значіння заговорів на успіхи у господарстві і родинному житті”. Як, наприклад таке:
«Сонце заходить, – а Калита сходить.
Калито наша, ось тобі каша.
А нам дай здоров’я і сили,
Щоб ми ще довго по світу ходили»
У ніч на "Андрія” дівчата теж ворожать. Першим ділом вони печуть балабушки – невеликі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці – не відром і не глечиком, а ... ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать – біда!..
Один із старожилів згадував: "...Ми, бувало, як побачимо, що дівчата по воду пішли – за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козячому та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана. Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам – де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:
– Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!
А я, бувало, кажу:
– Макітру вареників на стіл – підемо!
– Та вже будуть вареники – їжте, хоч лусніть, тільки води дайте набрати!...
Коли вже балабушки спечуться і вистигнуть, кожна з дівчат позначає своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем і розкладають їх рядочком на долівці –на постеленому рушнику. Потім до хати впускають голодного пса, який і "вирішує долю”. Він хапає балабушки одну за одною, а дівчата уважно слідкують за кожним найменшим його рухом, адже вирішується їхня Доля.
Традиційні вечорниці на Андріїв вечір (12 грудня) починаються з веселого молодечого дійства кусання калети. Як зайде сонце, дівчата сідають рядком і чекають на парубоцьку громаду. Заходять парубки до хати один по одному, кожен тримає свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому, вклоняються дівчатам жартівливе імпровізоване вітання на будь-який мотив. Дівчата, ставши навпроти хлопців, також вклоняються і у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселий невимушений діалог із жартами, а часом із сороміцькими мотивами.
Як пише Степан Килимник, калита, змащена медом – це жертва Богу-Предку їжа, як і мак та кутя. Мед – це солодощі життя, а разом і частка святого вогню-Сонця, бо з меду роблять віск – продукт неба й сонця. До калити хлопець їде на коцюбі , очищеної вогнем, тому саме на ній хлопець доскакує до жертви Сонцю, щоб причаститися небесної величі не дай Боже сміятися в цей час, знімуть із змагань. Хто не зміг вкусити калиту – того радісно змащують сажею, яка символізує вогонь, та водою – всеочищаючими символами. А переможця його дівчина обдаровує поцілунком і цим знаком вона дає згоду стати дружиною щасливця. Під час Андріївських вечорниць учасники ведуть себе пристойно, з взаємною пошаною, навіть горілка не дозволена, не ночують у вечорничій хаті, займаються тільки гаданнями та ворожінням.
Отже, нічого несподіваного чи випадкового у святах Катерини-Долі та Андрія-Калити, як і у інших календарно-обрядових дійствах, не могло бути. І як тоді не вивчати наші звичаї, які виховують найкращі духовні та моральні якості людини?
